Збірка Шизоаналіз

2013

як ви думаєте, наскільки реальна для вас ситуація, коли ви можете померти тільки тому, що ваша рука коротша на кільки міліметрів, ніж відстань до яблука?
а ці собачі ігри із запобіганнями любови, коли це собача з такою довірою тицяється мені в долоні, врятують мене, якщо я зможу вгризтися зубами в його беззахисну шию? але чи зможу...
в наших іграх ікла поки що відсутні, але вони виявляються в нас, коли в кінці часу посміхається голодна любов. голодна любов – це завжди чиясь смерть. навіть той, хто вчасно відсунувся на безпечну відстань, прирік на смерть когось.
яблуко захищене від мене відстанню і в фізичній площині воно недосяжне через мою неспроможність, скажімо, каліцтво, але як назвати те, якщо це не любов, що захищає від мене мого собаку, коли воно скрите в ланцюжку сторожових веж, які стоять за межами правил гри в життя.

чи є смерть, паралельно життю, повномасштабним просторовим світом, а не миттю дверей чи процесом позбавлення душі від тіла. чи можна розглядати смерть
як існування іншого світу з його специфічними перебігами тривання і трансформації, як у світі сформованим життям.
життя розвивається через гру, існує через смерть, тому час від часу, порушуючи правила гри, одна форма поглинає і знищує іншу.
так і смерть, зважаючи на її неоднорідні прояви в нашому світі, має певне різноманіття і, можливо, підлягає взаємознищенню.
і чи є змога, хай поки що лише гіпотетична, перетягнути їхній конфлікт на територію вмираючого тіла. адже неоднозначність зміїної отрути чи навіть таблеток давно вийшла зі сфери парадоксального.
особливо нас приваблює гра в життя в тій частині, котра називається любов. хоча структура її правил втягує стільки неконтрольованої енергії, котра утворює свою окрему дійсність, що спроможна порушувати правила, які її й породили. але щойно правила порушилися, вам оголошують, що її, любови, немає взагалі. тобто вона повертається в гру ніби карти до дурня купою.
можливо, любов і є тим вікном, біля якого час від часу мелькає наш потойбічний союзник, – найжахливіші ліки життя.
наразі не братимемо до уваги приємну сторону любови – кохання, бо щасливі й так вважають, що знають про неї майже все, а те, що їхніми руками відслоняється... — про це вікно жаху їм поки що знати не потрібно.
гра в життя – це часткове переселення нашого майбутнього існування за межі реального – в любов, що своєю сутністю лежить одночасно в двох світах, як маятник.

* * *

т. компаніченку

ви чули звук обірваної струни?
ні, не той жалібний скрик, коли вона рветься, а коли ви берете в руки інструмент, де її вже давно немає і граєте ту музику, яка звучала у вас всіма струнами.
нам неважко сприйняти натхненного паганіні, який звучав скрипкою без фальші, поки в нього залишалася хоч одна струна.

порожнеча не потребує тиші,
вона починає бриніти серед гамору таким своєрідним звуковим холодом за спиною.
щось ніби померло – ти оглядаєшся –
померло, але нічого не сталося.
все навколо відгукується на ім’я,
все всередині озивається пам’яттю,
але вже появилась дивна пустота, яка утворюється не від того,
що ти чогось не бачиш, а від того, що ти бачиш все так само там,
де уже немає нічого.
ніби в тобі чи десь дуже близько не те, щоб хтось помер насправді,
а померла сама близькість.
ось і батько мій, як і мати, вони зі мною
тільки далеко... далеко.

сонце, дивись на мене, дивись
я все ще граю твоїм променем ...

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика