* * *

пані удача мимоволі лизнула геометрію лимона
і коротко процитувала подерв’янського

морг витончений шизофренією самопоїдання
перекошеним ротом заспівав пісеньку колобка

весь уклад цього світу, спосіб функціонування всіх форм життя,
все скомпільовано так, щоб не дати мені й кроку ступити.
кажуть, доля веде нас по життю, а як називається те, що, наче мавпа в клітці, весь час товчеться зі мною в дзеркалах.
якщо наука й робила якісь відкриття, то спершу перевіряла чи добре замкнено мої двері.
мені влаштували пекло, заборонивши виходити з раю.

коли ж ти, якимось чином, не підходиш так гарно й підло систематизованому світові, то сама структура знаходить механізм для твого пристосування. і відтинається чи то голова, чи то ноги – залежно від тієї вишньої доброти чи смислу, за якими, після цієї доробки чи переробки, ти стаєш як би співрозмірним.

а якщо ні, якщо після всього, що зі мною зробили, я пригодився лише для того, щоб мене замурували в стіну якоїсь величі, яка не дає ворухнутися незримій безлічі, з ким я не співвідношуся ні через фізику, ні через геометрію. може, через мислення,
як мої мікроби зі мною. мене ніхто навіть не позиціонує, як замурованого, бо котру з цеглин у мурі хтось визначає як замуровану.
мені дозволено мислити, та лише так, щоб не дірявити стіни. настійно рекомендується любити тих, що тримають тебе в цій стіні й вірити так тупо (можете замінити цей прислівник одним із сотні іменників-імен), щоб ні один чорт не просунув у мою стіну ці тоненькі голочки запитань – навіщо? – за що?

вівця навиворіт

еволюція захаращена сексуально збоченими тваринами. вони люблять нас своєю смертю. їхні химерні форми і способи розмноження детально описані в кулінарних книгах.
так павучиха, з’ївши свого партнера під час сексу, прагне кохання з людьми, попередньо виставивши ціну в тайському меню.
між іншим, вас не цілували слимаки у винному соусі, а ваш собачка часом не розбещував вас у дитинстві?
хоч, мабуть, недоречно ставити ці невинні запитання нації затраханій домашньою худобою аж до політики.
мороз і бидло – між цього дивного єднання шукає наше слово теплого кожуха.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20