ті, котрим пощастило звитяжити смерть, стали переможцями. для них це була разюча метаморфоза – з хробаків вони стали травневими жуками. але успадкований від звіра апетит у них від цього не пропав. лише замість коріння вони почали обжирати верхівки, не в останню чергу й тому, що було страшно зустріти між корінням свого побратима, що став антиподом.

ті, що проходили тут вогнем і мечем поверталися з іншою бідою – вони несли на своїх злегка пошарпаних нікейських крилах вірус безголов`я на свою землю, на свій народ. хоча синдром переможців це ще не хвороба, як і ріст клітин не завжди приводить до новотворів, – потрібна канцерогенна спрямованість дороги до одноманітності. але це була смертельна хвороба для чистої води, свіжого повітря, а первозданна незайманість землі провокувала рецидиви агресії гвалтівника. зрештою, і беззахисна жіночність сприймалася як неспроможність чинити опір, а відтак і народжувати все частіше намагалися перемагаючи. тим же нечисленним колоскам, яким вдавалося вижити і дозріти, об'являлася війна – починалася дурнувата битва за врожай, з усім сущим на цьому світі.

ще ненароджені покоління власного народу очікувались як потенційна небезпека. а природні спроби нових генерацій утворювати свої цінності розглядалась як смертельна загроза синтетичним утворенням де біос консервувався бісом. коли подібні ідеологічні винаходи матеріалізувалися – виходили найкращі мумії, живіші всіх живих.

* * *

за інобіччям віри і знань лежить зона руйнації. щось, що вже відбулося і може розпадатися, розкладаючись на віру і знання. відтак віра і знання, втручаючись в недоступне, донедавна закрите інобіччям, живляться ним, запускаючи через мислення процес знищення. крізь людину, як найбільш очевидного носія віри і знань, відбувається вибудова чогось, що відбуває поза нашу свідомість. і стане доступним для когось \нам подібного спроможністю\, коли там на грані інобіччя, ставши доконаним, запустивши в собі механізм часу, ставатиме таким, що відбулося і підлягатиме руйнуванню. бо немає абсолютних цілісних знань і цілісної \без тлумачень\ віри. але в нашій свідомості й уяві завжди є часточка чогось, що лежить поза межами понять в абсолюті, та оскільки наша вітальність відчуває цей неідентифікований імплантант, як зародок чогось живого, то щось на зразок пуповини з потойбіччя припустити дозволяється. і ця часточка спроможна зібрати достатньо нашої змоги, щоб та чи інша подія відбулась в реальності,
за нашої очевидної чи позасвідомленої участі.

так робітники-будівельники не бачили і не уявляють собі архітектурного проекту будови, але саме вони здійснюють будівництво, одержуючи часткові, але достатні в даний момент знання. в той же час часткові знання, що неспроможні вималювати повноту архітектурного задуму, витісняються в них вірою, що будова досконала, буде побудована і стоятиме вічно.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20