Про автора

2013

bidenko3

Біографія Миколи Миколайовича Біденко

(*22 травня 1951, Гейсиха) — український поет-перекладач з польської, чеської мов.
Народився 22 травня 1951 р. в с. Гейсиха Ставищанського району Київської області.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Автор поетичних книжкок «Важкий метал», «Скелет блискавки», «Мисліте»,  «Ліки зі смерті», «Шизоаналіз», «Біденко і літери» багатьох публікацій в періодиці. Лауреат премії імені Василя Симоненка.

Відгуки про автора

Леонід Кононович

Що можна сказати про ці вірші? Я би їх віршами чи поезіями взагалі не назвав би, тому що поезії тут практично немає. Це – тексти, щось на зразок поєднання поезії і філософії. І перше, що кидається у вічі звичайному читачеві, – це безсумнівний матеріалізм концепції ліричного героя. Читаючи їх, помітно, що ліричний герой є матеріалістом. Він не хоче вірити в абсурд, він бачить, що абсурд кругом, світ абсурдний, він позбавлений будь-якого смислу, але він шукає в ньому якоїсь логіки й при цьому забуває, що мудрість цього світу є глупота перед Богом. І звідси випливає другий момент цієї концепції – погляд на світ, як на щось механічне. І звідси ліричний герой і автор вважає, що можна робити поезію штучно, що можна робити поезію, як на заході роблять скульптури з брухту. Але поезія – це живий організм, він виростає, у ньому є душа.

 

…Здається, автор обрав екстенсивний шлях, творячи вірші–розмисли, в яких думка бере гору над образом… Звичайно, сприймати їх може лише культурний читач, але темна щільність тексту, засаднича некрасивість слова на щонайглибшому рівні, сконструйованість образу, краплини поту, що застигли на цих величезних віршомеханізмах, та відсутність краси загалом викликають досить непросте враження. Читачеві буде тяжко вживатися у ці вірші, оскільки в них бракує енергії, зате присутня антиенергетика — щось на кшталт чорної діри, яка вхлинає в себе будь–яке світло. По суті, ці поезії є чистою смертю, загибеллю в її ідеальному (не–фізичному) вигляді. Це слово, що лунає там, де вже не треба ніяких слів, де всі слова скінчилися і вже неможливі за визначенням

 

Андрій Підпалий

Поезія Миколи Біденка надзвичайно цікава під багатьма кутами зору: як власне поезія вільних форм, як властиве явище українського вільного дискурсу тощо. Це поет, котрий обрав одну з вільних поетичних форм (верлібр). Цей вибір позначив головне у його творчості: свободу духовного вибору, свободу бути самим собою, свободу не бути правилами ієрархізованої симетрії традиційних форм, а отже “традиційної” (накинутої поневолювачами) свідомості: де кожен мусить мати своє місце і бути лише деталлю ієрархії.
Вільна форма як і вільна творчість є гуманістичними, бо передовсім це можливості прояву людини і людського, що дозволяє реалізувати всебічно людське і реалізуватись повноцінно людині, а не виконувати якісь обмежені “функції”.
Духовний вибір на користь вільної людини зроблено Миколою Біденком вже давно і цей поет йде “своєю свободою” як глибокий цілком неповторний поет.
Сьогоднішня його творчість – коктейль з багатьох складників серед яких найбільш помітні і, можливо, смакують саме мені, такі: легенди та казки, автологія реального буття, радикалізація метафори і афористичність вислову. Різні культурні шари, переплітаючись творять духовну Свободу поета.
Для вільної людини очевидно найважливішим питанням є проблема творця і Творця, їхній діалог, трагічність монологу тощо. Для Біденка це і є, мабуть, найсуттєвішою ознакою поезії як духовної свободи і людяності (гуманістичності).
Я звичайно можу пригадати, що колись купив першу збірочку поета і читав її, як одна з перших моїх публікацій, у" Світовиді", була в одному номері з Миколою Біденком – і я з того дуже тішився – цілковито нічого не знаючи про його життя, а лише уявляючи з його поезії і витворюючи прецікавий образ вільної людини. Але поезія – це та субстанція, що залишається, тому не варто, я думаю, торкатись чогось окрім поезії та її світу.
Поезія Миколи Біденка є явищем саме української культури як українська Україна — країна свободи, котра цілковито пов’язана з визвольним дискурсом (свобода людини, свобода духу, свобода…). Так сталося в нашій історії, що ми не сприймаючи (не маючи імперських інтенцій) класицизм, мали химерно-вільне криваве бароко, несамовитий надзвичайно самобутній романтизм, і водночас поневолювачі нашої землі намагалися в XX столітті (та, навіть, і сьогодні) привчити тих, хто не відмовився від своєї мови і культури до україномовних та українізованих версій, варіацій та модифікацій імперського (російського тощо) класицизму та раціоналізму, котрі диктували впокорення і “своє маленьке місце” в житті, любові, в духові та прагненні і виборі.
На противагу цьому українці витворили поезію вільних форм, вільних стилів, поезію Людини, її свободи, її повної самореалізації. І в цій власне справжній українській поезії (українськість, як я вже вище зазначав, це явище визволення, а не лише територіально-етнічної належності; ми мали інші самоназви, ця ж пов’язує передовсім з вільним життям, вільним простором і часом) поезія Миколи Біденка говорить щиро та повноцінно як належить вогню, котрий завжди був, є і буде вільним.

Василь Герасим’юк

про Збірку Біденко і літери

У книжці подано вірші талановитого поета. Вірші супроводжуються різноманітними колажами, завдяки чому читач полине у вир емоцій і переживань автора.
У післямові до книжки Василь Герасим’юк написав (подаємо уривки):
«…Відчувається велика довіра з боку автора — аж до вилучення граматичних пасажів, які випливають із самого контексту. Є навіть свідомі морфологічні деформації — для увиразнення сказаного, або — найчастіше — для можливості у мене — другого — третього поставити на те місце особисту версію…
…Сам автор і спонукає до цього — сам же саме так і назвав збірку — не «Біденко і слова», а «Біденко і літери»: мовляв, не приймаєте запропоноване Біденком — будь ласка, можете комбінувати інше. Хоч комбінації в стилі «гри в бісер» тут не зовсім підходять — це все-таки поезія — субстанція, що близька до стихій…
…Не хочу, аби склалося враження, що маємо лишень невтомного експериментатора, хоч різноманітних пошуків на рівні метафоротворення (навіть метаметафор) надмір чи не в кожному вірші. Бувають тропи і на рівні понять, емоцій та внутрішніх станів… І раптом — надто щемливе:
ці птахи — для сліз…
…Різною буває контроверсійність. Трапляється і так, що в контексті однієї книжки (або твору) окремі пасажі сприймаються, а в іншому контексті — ні. Націленість на пошук свіжого слова багато чого втягує у свою авру, але не все рівноцінно приживеться, по-різному виглядатиме. Серед метафор Миколи Біденка є не те що викличні, а, сказати б, ризиковані, але хто певен, чи свідомо поет зважувався на той чи інший крок…
…Простір Миколи Біденка може водночас належати мені-другому-третьому, але без «відстороненого щастя». Поет Микола Біденко виборов для себе і для нас право на маневр, на пошук».

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика