Збірка Шизоаналіз

2013

Обкладинка книги Шизоаналіз

Close
Обкладинка книги Шизоаналіз

 

* * *

я і гусінь сидимо на дереві, поволі їмо зелене листя, зелені яблука.
що це за процес, на який ми приречені будовою свого тіла і непереборним потягом основного інстинкту? адже розмноження поєднує в собі як витриск, так і поглинання.
візуально зникаючу зелень і округлість листя
гусінь екзистентно заміщує простором власного існування, який тим часом виїдається з неї новою формою життя...
от і гусельня, судячи з її ентузіазму, не переобтяжена важким в голові – вже не має в собі місця ні на відчуття, ні на прояви волі – в неї залишається часу лише їсти так швидко, що не за двох, а за всіх.
може, не треба бездумно боятися смерті, коли тебе оточує таке поглинуще життя і ззовні, і зсередини; коли марно намагатися відрізнити творця від мучителя.
життя саме дає собі раду. ти намагаєшся не дати йому вмерти в собі, а воно тим часом укорочує віка комусь іншому. чим довше живеш, тим менше залишається після тебе.
найперше пожираємо тих, кого любимо. тут Ісус свого добився – ми таки любимо ближніх.
нове життя, по-філософському перерісши рамки старої форми (попередньо брутально виївши в ній все, що можна, крім самих рамок), переходить у нову якість.
і ось із тіла застиглої з напіввідкритим ротом гусені вилуплюються з десяток молоденьких істот від сімейства тахін – зграйка летючої черви, розмальованої екстазом. і хто скаже – чи то вона народила, чи то її просто з'їли? сюди хоч і навідалася смерть, та пішла лиш зі своїм.
цікаво, хто нам підсовує питання про смисл життя? в життєвому процесі воно не виникає, як і відповіді знайти – не вдається. схоже, справді, спочатку була відповідь і лиш потім життя.
чи хтось повторить нам те слово, що було спочатку? ми звикли покладатися на смерть – вона відповідає на всі питання.
але чи комусь пощастило почути відповідь, хоч вона звучить вічність? для кого?..

і ось в один жахливий своєю чарівністю день якесь людське дитя потрапляє в це звучання всім своїм єством, як у розлиту і застиглу субстанцію, де відбувається моторошна ентропія мертвого і живого…

був теплий сонячний день. дерева стояли ще голі, але на пагорбах зеленіла свіжа трава. де-не-де на осонні паслися діти. хотілося бути під сонцем, хотілося гуляти.
мій десятилітній батько йшов до свого однокласника, щоб разом пошукати десь молодої кропиви. це була найкраща гулянка. в неї було два крила — корисне і приємне.
друг саме був зайнятий. він стер на поцвяховану тертушку в'ялу морквину і намагався нагодувати нею свою маленьку сестричку. на них дивився, сидячи на долівці, їхній п'ятирічний братик і протяжно скавулів безсловесним, тоненьким, жалібним голосом, що повільно віддалявся десь в середину його.
— зараз, ось догодую та й підем — дівчинка, набравши моркви в рот, довго не могла проковтнути. занадто довго.
— та залиш цю моркву малому, він доїсть.
— ні, мати сказали цьому не давати нічого. він жере, як дорослий, а батько не приносить майже нічого. ми всіх не вигодуємо. он і баба десь пішла... вже тиждень як пропала...
а цій ще й двох років немає, може дотягнемо до літа...

хотілося бути під сонцем, хотілося гуляти. мій батько з жалем подивився на бідолаху, що вже не міг і на ноги зіп'ястися.
очі в нього були великі-великі і дивилися відсутнім поглядом в якесь потойбіччя, що вже і батькові нагадувало про себе тривожним щемом грудей.

він хотів щось сказати малому, але раптом зауважив, що ця зникаюча напівприсутність вже не фіксується в його свідомості.
батько здивовано відзначив, що він не пам'ятає як звати залишки цієї на очах щезаючої істоти...

і яким іменем назвуть колись його і ще мільйони таких як він, котрих забули ще живими.

батько завжди згадував їх людьми.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Аварийное вскрытие гаражей 8 (3812) 37-85-87

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика