над рівниною столу жінка
перекручує своє серце на котлети
хліб і риби зазирають у темну шибку
чекають аж голодна сім-я за столом
дійде того місця в книзі коли їм пора
буде опуститися з неба
на нетерпляче посмикувану скатертину
ну вже ось-ось…
коли нарешті – буркнув хтось
і ось
тарілка горою каструля вщерть
і дивом усміхнена жінка
ставить вечерю на стіл…
а за вікном виноградна трава і місяць альбінос
на годинчики й хвилинчики терпіння
тримають
все описане не відбувалося зі мною
воно було за межами людськими
де віра більша аніж бог
всі події не мали дії але в це трапилися ви
чи ще трапитеся мов відгадки в мої загадки
а у загадках час як у камені
не відходить а проходить і я мов вітер гнаний
а за мною поволі рухається камінь сошою
а по ній – голова у небі
віддалявся силует у довгому плащі
я вітер гнатий
пірвав його слова і голос никлий
все буде добре… я не голодний мамо