Вже сорок днів  як немає з нами  Миколи Біденка. Вже душа його в Царстві  Небесному, а ми, його друзі, ніяк не прийдемо до тями. Ми, дорослі, стомлені, обтяжені безліччю життєвих проблем, потребуємо його тихого слова, його доброго сміху, його щирого підтрунювання над кожним із нас. Він знав наші слабкі місця, а у нього їх не було, або він вдало їх маскував. Він умів тримати нас навколо себе своїми хворими  руками,  зазирав нам у душі  своїми  очима через скельця  окулярів,  «літав  над нами бо поламаний  щоб ходити», щоденно здійснював подвиг, незрозумілий багатьом фізично здоровим людям  -  жив  і творив  своє невмируще слово.
12 березня цього року  найближчі друзі Миколи, односельці, а ще його  нові знайомі,молоді митці із  Івано-Франківщини , творці «Поеткварталу»,серед яких керівник літстудії «Бистрінь»  імені Нестора Чира Олександр Букатюк, відвідали могилу Миколи Біденка  в селі Гейсиха, де відслужили панахиду священнослужителі УГКЦ Святого Миколая. Багато говорили про Миколу друзі, голова села Віталій  Костенко, людина творча  і   неординарна. На поминальному обіді  Раїса Талалай, Олександр Букатюк, Галина Кулікова  читали поезію Миколи, а ще вірші, йому присвячені. Після обіду ми всі, його друзі, ходили до сільського музею, де планують створити кімнату-музей Миколи Біденка, відвідали хату, де народився  поет, пройшлися вулицею дитинства Миколи, де він ще міг ходити. Але на цьому  сороковини не закінчилися, бо найвірніші друзі Миколи та гості з  Івано-Франківська  продовжили спілкування до пізнього вечора біля вогню , за смачною юшкою  зі щуки, отак, як завжди ми зустрічалися з Миколою. Ділилися  спогадами, яким не було  ні кінця, ні  краю. І дивне відчуття Миколиної присутності  не полишало нас.

Тетяна ІВАНЧУК

.