ххх
надрив самотності
знаки глюки на губах –
з гербарію посмішок рисочки надломані
білим кольором
пустоту його я роздвоюю –
чорна лінія мій спектр
смикнулась секунда назад
вернулася кров голубою
якою юшкою вмиється серце
таким буде колір солоний
рівно пусто холодно
нечутним голосом торкають кроки оглянувшись
я ловлю лише пам’ять в щезноті обличчя
небо кривилось кривавилось блідло
вітер плач
вимерли птахи до самого дна легень
душі спливали у залишки чорного
і тверділа діра акварельного неба
я віршик вертикально аж до п’ят
у м’ятному плащі
як той світанок загубився в сутінках
ви не помітили мене
ххх
квіти
ти оплакувала їх дітьми
вони серед літа сохли
ти намагалася не жить
коли п’яне життя верталося в блювотину
і приходив навиворіт чорт
ти казала привіт сину
як усі жінки на старість
ти сподівалася бути таємною матір’ю ісусу
всю правду розказала своєму собаці
він здох у чужім підворітті
профіль з лівого виска пролився на бруківку
я думаю це він мене придумував
потаємність мов хащі сонячних зайчиків
мовчазним поглядом тиняючись у прозріннях
я випрошував якогось доброго дива
та ні одне слово не знало про що я кажу
буває так збрешеш собі що й мама не зуміє
я переповнений сентиментальними нікудидіватами
я знаю слово ні на всіх мовах землі
вони кричать його хором
і фауна і флора
мамо ти правильно зробила що померла
в тебе залишився ще один постріл з труни
як рисочка з ні –
ххх
фарби щезають у висях
як колібрі крізь палітру
сутінками хворі
пусті банки вимагають
більше фабрик кольорових
а я палаю у присмерку
своїм дерев’яним серцем…
я втомився від часу
терплю а тримаю
любов бога серед людей…
якесь горе дурне…
якесь щастя чиєсь…
ось благають – мить зупинися
хто домігся навряд чи встигне зрозуміти
що то і було життя
господи мій нещасних
прийми від мене все що тобі
треба
все найкраще що я створив
мене
і ще трохи часу
для когось
ми всі як непотрібне дитя перед абортом...
за мить до смерті перед дивом народження
ххх
пронизливо
напівповітряні метали — напівкулі напівзвуки
і пролітають і тривають
сновида музику шукає на сполох
на всю довжину темряви
тягнеться мить що просвітлює життя
мій сум як туман скраплюється в слова
я їх вслуховую але вони проходять важко
от же ж блядство нам
ніхто не думав а придумав –
любов проти вічного злочин
похвалений після покарання
я десь сміюсь
а чийсь туман по мені капає тече
пам’ятаю як вона тоді сказала – я ж не знала…
і видих розбитий об скло
мов втеча смертника від помилування
і знову тільки ніч ніч ніч
і не розвидниться мені…
ххх
омана найлегший початок дороги
ось воно коротке на чверть ноти пі
а кінця нема —
вкушена гадюка з себе і в собі
як мороз підшкірний
дивлюсь — а дарма
куля зупинилась — ніби не страшна
я її проскочив як зіпнув димку
що прийшло згубилось
щось пішло й знайшло
я закритий в пустці
повний мов число
стою по пояс вбитий в горизонт
мій обрій підвіконня
а вище – залатане стелею небо
у ньому світлом несвітлої лампочки
так і не освятився повішений хлопчик
білий наче плафон
коли він засвітиться з темного переляку
кожна зарюмсана відчаєм жінка
стане моєю вдовою
я побачив гарячу крапочку в повітрі
мабуть там мене люблядь
вибачте – опечалька
я бачу…
найблагородніші в цьому житті руки
що пахнуть моїм гавном
звично зашторять вікна очей
ххх
ніч і реп – борона на бруківці
це музика за домовленістю
чим більше множиться сміття
тим частіше з’являються святі
наче лихо в усіх церквах
моляться на ікони
а висять дзеркала
кульгавим селфі пройшло у битих пікселях
я не впізнав
щось з середини сказало
мов у скупого відломилось –
це життя
серед безлічі молитв мене не чути
бог вірить у мене
тому не дає нічого
несли люде з мене і до …
…і ще один рік
як новий будинок для привидів
ххх
12 друзів іуди
христом п’яні а дехто вже й хліба не подужає
з такими кобелями і магдалина стала святою
коли в любов втручається бог –
буйство життя і живильний дощ
оооооооооооовва
сирі дрова не горять….
є десь майстер вічного вогню?
але вечеря …
щем самотності навколишнім не чутний
легко п’ється весело ллється
вони віддали свої душі істині
хто кому істина?
непізнана приходить в душу
і осяває добре розумне …. погасло
дорога кличе кудись на зустріч
люди кудись стоять
вслухаються в темряву
срібними звуками грає цифра
число збільшується а небо світліє
з кожним опалим осиковим листом
господар мусив знати —
кінець вечері і початок ери
в цій посмішці майбутньої джоконди
всі стрепенулися засвідчили покору
і цілували його лик
я лиш торкнутися хотів
бо вперто я диявола хранитель
як вимираючого виду
це він поцілував
і пустота
як дар після прольоту кулі
невже сьогодні так дивно реагує дзеркало моє?
я звично глянув та очі не побачили очей —
пейзаж вини а проти натюрморт кохання
іловайськ
ніч плинула по дитячому мамина…
та прийшов суворий як макаров
чорний день
привітався коротко – не сци…
я повзу по землі
як по стелі постелі
сон шепоче не застеляй мене
смерть благає не покидай мене
я повзу по риллі
наче дзеркало по стіні
в ньому світло сліпуче
пробило тунель
у цій війні домовин з гробами
чиїсь очі пусті
стали мені запиналом
ххх
апостроф в комі
я бродяга київських провулків
не догнати мені вулиць в червоних ліхтарях
як зграя різнокольорових негритянок
вони проносяться сковз мигально жовтячи
поворотно вищальні
добра собака і
я іду рідним містом чужий
на фасадах сердечка з вогню холодець
нецензурне звучання ієрогліфів
а правда і кривда одна матрьошка
бути собою занадто тісно
і моє бути виходить у прет-а-порте
в котрого відразу черговий че
запитує – чи …
первачне мочило висушує горло
мій удав приточився з порожніх пляшок
а в плямі пива знайшлась таємниця
ніби в слові рукиноги посередині м’який знак
ь як…
от чорт мене вкусила добра собака
сука така…
ххх
єдиний переможний жест жінки
розкинуті стегна
красиві дають зразу
коли тобі захочеться дати щось навзаєм
з тебе не залишилося вже нічого
хіба що не при тямі відчуття
свого тепла в чужому тілі
ххх
пошуки смислу ламають іграшки
у віднайденій непотрібності поселяється життя
я таки полюбив себе
але всі мої ближні – долина нарцисів…
скапують звуками вєни бетховена
це музика на похоронах любові
відходить у місчне сяйво ...
ххх
змій учив як христос добре
а то є зле…
але доня не вміла знати
а в тата був ідеальний сад
проект життя довершений грою в бісер
та запах спокуси витав як смак віри
нікого не хотіла спокушати
хотіла відчути чим оживе в ній
це застержено таємниче що так буденно лягло в долоні
бо важко безцільно тримати щось
не знаючи як відізветься те що ніяк не зветься
пока не постала на рівні очей
худа шия адама
ххх
я
і бог його зна…
ось воно сумне нерозуміння власної долі –
риба пропливла мимо юшки
та від нього ні слова
тільки біль…
це найглибше відчуття
це сутність особистості
коли ти озираєшся на нездоланне
перетнувши межі мож…
там збожеволіла моя любов
убили мою віру повісилась надія
cтану боже на твоїй дорозі
і скажу – не убий
достатньо мене
достатньо себе
тільки ти
люди не спроможні насправді щось убити
весь час вдосконалюють свою збро…
але те що хотіли ні в собі ні поміж інших
не змогли умертвити
в цьому чортовому житті що не роби
а сини народжуються дерева ростуть будинки зводяться
і все це боже нам
новий привіт із нового завіту
любов
насильно вирощений харч
чиясь приручена нами смерть
воно кусається а ми їмо
і з кожним шматочком заручини нам
облізлі до короїдів старості
кажу вам – не треба пожирати все
достатньо се...
і досить
ххх
ви ще спите?
а…
втратили пам"ять фарби
ніч прийшла в багряному
в чиєсь-ваше розуміння сказати
як тяжко спростився світ
в кінці грошей починає тягнутись місяць
написи під рибою роблять голод перебірливим
біля прилавка читаю меню порожніх долонь
на цій мапі трудилась мавпа мого життя
мабуть під мікроскопом
а ми всі – так однаково різні
мучусь аби не відчувати задоволення
від чого інші нещасні
купаю свої зебри
ххх
ластівки підписали карту дощу
на сірій обгортці дня
лисячий комір лісу
теплиться краєм ставка
тишею впійманий постріл
привів до сопілки рушницю
не мож її
живу і ще дещо
не вільно в імені моїм
шукати самоназви
є нема
та поза цим щось відбувається
у видозміні був
як рік тебе нема
а новий знову за старе
і моя втрата перетворена на простір
між мною й нескінченністю
між нічого і все
як стіна відчуття
і моє не моє стало
наступивши на горло
смерть стає лагідною
це ж не моє серце
невагоміє між любить і не любить
щоб обірватись
серед ромашкового поля
зима у простирадлах
мамо………….