2013

Нова збірка «Біденко і літери»

bidenko_i_literu1Нещодавно у видавництві імені Олени Теліги побачила світ шоста книга лауреата премії Василя Симоненка поета Миколи Біденка «Біденко і літери».

У книжці подано вірші талановитого поета. Вірші супроводжуються різноманітними колажами, завдяки чому читач полине у вир емоцій і переживань поета.

Василь ГЕРАСИМ’ЮК

Післямова до книжки Миколи Біденка


джерело Українська літературна газета

Цю коротку післямову я назвати спершу хотів «Простір Біденка», потім – «Біденко у просторі», але, врахувавши певні нюанси, про які – пізніше, я зупинився на третій версії. Ще півроку тому, пишучи про поета зовсім юного, молодшого майже на сорок літ від Миколи, я скористався Біденковим принципом «поведінки» в чужому поетичному просторі. Навіть якщо перебувати у «поетичному просторі», де оригінальна образність та цікава ритмомелодика, але ти – «бездіяльний», то Біденкові набагато цікавіше, коли його «втягує» автор у все, що там відбувається. Мало того – ще цікавіше, коли наче «береш участь» у всьому – маєш відчуття причетності. Аж до «відторгнення» самого автора. «Позбавлення імені» — у мене йшлося тоді про Мирослава Лаюка – останній нюанс і визначив теперішню назву, стосується це повною мірою самого Миколи Біденка. Особливо останньої (на нинішній день) збірки «Біденко і літери». У цьому просторі почуваєш себе наче «співавтором». Поет і не намагався «приватизувати» свій простір, тому він наче належить і тобі, і кожному, хто прийде сюди не для попсового відпочинку:

але поки я є всі інші – були...

я їх вгадую по запаху горілого по різному пахне дим

Звісно ж, метафора «горілого» — Миколина, але з твору у твір, зі сторінки на сторінку (до речі, при «сприянні» добре підібраних колажів) мимоволі переконуєшся, що на очах відбувається

наповнення простору твоєю притомністю

Відчувається велика довіра з боку автора – аж до вилучення граматичних пасажів, які випливають із самого контексту. Є навіть свідомі морфологічні деформації – для увиразнення сказаного, або – найчастіше – для можливості у мене – другого – третього поставити на те місце особисту версію.

Сам автор і спонукає до цього – адже саме так і назвав збірку – не «Біденко і слова», а «Біденко і літери»: мовляв, не приймаєте запропоноване Біденком – будь ласка, можете комбінувати інше. Хоч комбінації в стилі «гри в бісер» тут не зовсім підходять – це все-таки поезія – субстанція, що близька до стихій. Тож виникає натомість асоціація із «Солярісом» — космічна магма існування, яка може бути і ворожою до тебе — все залежить від тебе. Перший приклад – Андрій Тарковський. Його «кіноверсію», як відомо, не сприйняв автор (Станіслав Лем), а мені особисто вона набагато цікавіша навіть від Лемової, не кажучи вже про пізнішу голлівудську.

Не хочу, аби склалося враження, що маємо лишень невтомного експериментатора, хоч різноманітних пошуків на рівні метафоротворення (навіть метаметафор) надмір чи не в кожному вірші, бувають тропи і на рівні понять, емоцій та внутрішніх станів... І раптом – надто щемливе:

ці птахи – для сліз

Не можу також не сказати і про те, що багато з названих експериментів (до речі, не тільки суто формальних) я просто не сприймаю, окремі – не приймаю категорично, відмовляючись цитувати навіть зі знаком мінус. Микола готовий був вислухати мої зауваги – аж до вилучення деяких віршів. Я зрештою відмовився від цього, застосовуючи і до нього його ж методу – для мене особисто у «просторі Біденкових літер» є речі, що поза моїм осягненням.

Різною буває контраверсійність. Трапляється і так, що в контексті однієї книжки (або твору) окремі пасажі сприймаються, а в іншому контексті – ні. Націленість на пошук свіжого слова багато чого втягує у свою авру, але не все рівноцінно приживеться, по-різному виглядатиме. Серед метафор Миколи Біденка є не те що викличні, а, сказати б, ризиковані, але хто певен, чи свідомо поет зважувався на той чи інший крок. Нині модно акцентувати, що «не я пишу, а мною пише». Не відкидаю цього, але у дев’яти з десятьох випадків не вірю. І нічого не можу з собою зробити. Попередня книга Біденка була виразно «антипоетична» — метафору автор прогнав, але... Як біблійний біс, вигнаний з хати, таки вернувся у провітрене приміщення і ще сімох з собою привів ...

ісусе господи наш

звертаюсь до тебе як атеїст до атеїста бо вірні скупчені в трьох пальцях і відсторонено щасливі

Простір Миколи Біденка може водночас належати мені-другому-третьому, але без «відстороненого щастя». Поет Микола Біденко виборов для себе і для нас право на маневр, на пошук.

Тетяна Іванчук

джерело Літературний форум

Нещодавно у видавництві імені Олени Теліги побачила світ шоста книга лауреата премії Василя Симоненка поета Миколи Біденка «біденко і літери».
Біденко залишається вірним своєму стилю, щоправда, книга, як на мій погляд, цікаво і щедро проілюстрована. Книга витримана в чорно-біло-сірих тонах і лише на титульній палітурці три початкових літери прізвища, імені та по батькові, як три червоні краплі крові.

Не знаю, як для кого, а для мене Біденко — першопроходець, відкривач, апостол слова і думки:
я хотів би світити вам в життя вічно
я сонце несу зніміть нарешті свої сліпі окуляри
Біденко пише про себе наче крізь себе. І на все, що поруч, споглядає зсередини або з такого ракурсу, з якого дехто б і не додумався глянути:
«тінь дерева ворушить опалим листям»
«тінь дерева ловить руками вітер»
Навмисно починаю з другої половини книги. Може тому, що я бачила ту шибку і те дерево, «тінь якого щезає в кінчиках пальців»... А шибка довгий час служить вікном у світ, живий, недосяжний, дивний, інколи химерний, «де потовченим світлом тремтять звуки позаду слів, вікном що не встигло ні відчинитись ні зачинитись і засклений погляд на мінус два з половиною навздогін».
Книга по-філософському зріла і зачіпає силу-силенну аспектів людського життя і смерті, діяльності чи бездіяльності:
«села спустошені нашестям розуму честі і совісті»
«чого в нас більше любові чи ненависті»
«з усієї ненависті люблю тебе україно»
«гірку сльозу не витирайте там наша мати ніби приходила чаю попити чи в тихому смутку переночувати»
І мимоволі приміряєш на себе, як одяг:
«коли катастрофічно втрачаєш все чим жив ти одержуєш дар мови»
Натура людська така, що переважна більшість із нас манірно заплющує очі на деякі речі в житті, в тому числі, і в книзі, за присутності інших людей, але — люби,Боже, правду! — робить все якраз навпаки за їх відсутності. Тому моя щира порада: якщо не хочете це читати — не читайте, якщо не бажаєте це дивитися, вірніше, розглядати — то не розглядайте! Перегорніть сторінку. Та й по всьому. Читайте далі!
А далі — «хтось почує слово». Яка тремка надія! «звуками і барвами вистежую слово» Яка каторжна місія!
Біденко пильно дивиться на світ крізь лупу болю, «яким залитий поверх останнього подиху» і тільки тому ,що «як вищий дар дано нам волю».
І незважаючи на те, що ,«я надто далеко зайшов у самотність» як простягнуте на долоні і , як пише у післямові Василь Герасим'юк — «надто щемливе» — «а хочете я подарую вам радість я залишив її в найглибших куточках неможливого поки ви не відкрили очі назустріч».
Я знаю напевно, що я порушила всі канони складання рецензій і не тільки тому, що я — дилетант у цій невдячній справі розчленовування чужих почуттів, думок і мрій, а тому, що саме так читаю і сприймаю Біденка.
Отже, не полінуйтеся, прочитайте цю книгу і то не раз, а двічі, тричі, тим паче, що тексту у ній не так і багато, колажі супер -оригінальні. А ще вона має якусь дивну властивість щоразу відкривати нові таємниці біденкових літер і слів.

 

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика