Збірка Шизоаналіз

2013

* * *

ніби під час спазму судин сірої речовини планети висадились інопланетні нано-машини з несексуальними жіночими об’єктами. жахливо неземний вигляд дитинчат
переселяє нашу психіку в перші секунди сприйняття нерозпізнаних світів, де материнські інстинкти відстрілюються
від агресивних пришельців, що, розриваючи тіло, проступають з марева любови, в якій жіноче дозрівання своїми бажаннями розписувало прийдешні світи.
але як би ми не любували свою писанку – тих, кого ми приручили, врешті-решт з'їдаємо.

тупі зализувачі гострих кутів описують призначення поживних речовин генномодифікованої музи.
цю дівчинку згвалтували в червоному куточку фашизованою кривулею зірки, коли вона ще не встигла зіп’ястися на свої хромосоми.

все що ми знищуємо, найзрозуміліше пояснюється милою фразою – я так люблю…

цікаво – ті, що пожирають нас, вони люблять мене більше ніж мати, що розривала мене на шматки, розділяючи хороше і погане?

* * *

дім множиться і щезає.
я мов бджола, якій ніколи не повернутися в свою комірчину.
ніч звужує все до колиски, порання, крізь залишки туману, населяє мене простором,
завтрашній день, як вішальник, якого вчасно, але даремно, вийняли з петлі – у ньому поселились черви чужини.
я бачу, як вони об’їдають корені наших міст, ніби я живу в підземному майбутньому.
як айсберг вугільний, що крейдяною дорогою занурюється в хряскіт кістяної води, вражаючи скульптурною технікою відкопаний останній день помпеї.
скриплять на зубах піщані кульбабки безсилого сміху...
але є таємне життя трави –
це тихе вростання заполочі в золоті руки сонця.
і ця непокора, що виринає з приречености,
ніби кров на землі з нашого останнього прапора.
* * *

жити уривками, як дзвін, як спалах фотоапарата, як ці образи, що для блеску світу використовують сторінки журналів.
вони були людьми, й завдяки цьому сприйняття двомірного простору стає реальним, навіть близьким, бо тактильно передає теплоту присутности – ближчим, ніж бездотична паралельність тих, хто промелькає з’явою в, здавалося б, твоїй, але недосяжній неоглядності.
світ переповнений людьми, які назавжди залишаться для тебе неіснуючими. в твоєму безмежжі живе лише кілька людей, решта населяє уривки різноманітного простору, які згодом стають сміттям.

якось – це ближче до випадковости чи закономірности? – ти будеш ними розтоптаний.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика