Збірка Шизоаналіз

2013

лікування болиголова

з’ява невидимого в переборенні очікуваного –
чи прийшов я до себе коли покинув тіло матері?
що цей світ намагається зі мною вчинити? дзеркало кожного разу пізнає мене все менше і спроваджує тією дивною дорогою, що є лише напрямком, якого я щосили намагаюся уникнути, бо рух тут спричиняє роздвоєння – коли те, що формувалось в мені як особистість, починає перетікати в паралельний світ.
а ця чиста прозора вода минулого, що так легко обіцяла текти для мене вічно, чому вона занесла моє обличчя в цю каламуть.
а ці високі дерева, що вчили підносити вгору мої руки, – вони пішли в насіння, що нагадує порохню. рука торкається з недовірою до цього майбутнього.
тепер я своїми словами з незнайомих вуст намагаюсь промовляти в якесь потойбіччя, до чогось, що поглинає мене і відображаючи стверджує, що те, що відбувається зі мною і вже відбулося за моєю волею, не співпадає з тим, що робить зі мною життя в дзеркалі.
ще трохи і я теж не впізнаватиму дзеркал і лякатиму їх кусочками чистого голубого неба в своїх очах де вони тільки й бачать каламутні хвилі, що щезають в піщинках зіниць.
море дивиться на пустелю і теж свого дзеркала не впізнає.

виразки витрішок

от і посіяли неофіти православні пшеницю на ниві, в терніях та на камені й заходилися молитися, всю надію на бога покладаючи, що пошле їм урожай багатий – як диво.
не зважаючи ні на агронома, що благав їх за розум узятися, ні на священика, що закликав на бога сподіватися, а за мотику братися, хоч сам мозолі мав лише на лобі.
та от настала пора, і прийшли вони до ниви – дорідним і багатим видався врожай. глянули на тернії – заросли тернії пшеницями. подивились на каміння – і там пшениця колоситься.
агроном відтоді дивиться на науку, мов на іуду.
отетерілий священик ляснув себе по лобі й заволав – воістину правда: роби небоже, що бог каже, та не проси в бога, що дурень хоче.
милосердя справді всемогутнє – не мусить господь виконувати все, що вимолюють дурні та ледарі, – міраж теж виглядає як диво.

* * *

є своя приємність йти на враже свято, яке непомітно виродилося у поминки. слова вимолюють за здравіє, а музика спроваджує за упокій. поводарі перетворились на послідовників і, помахуючи хвостиками, думають що крутять головою. а те, що штовхало їх у спину і поривало на гребінь хвилі, тягне за собою в могилу.
єдине спасіння – триматися за чарку, там на дні оживають всі вимерлі празники.
оторопілість красоти

спробуйте намалювати щось несусвітне, що належало б лише вашій фантазії і не було б схоже ні на що існуюче в реальному світі. дивно, але ніхто поки що не спромігся на це. найнеймовірніші речі будуть лише компіляцією різних комбінацій з фрагментів уже існуючих створінь.
якось, одна маленька дівчинка награмузляла щось на зразок графітового жмутка сіна, деякі стеблини якого перебували немовби в задумливій абстракції
і на здивування мами, що це могло б означати, спокійно відповіла – просто гидота.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика