Збірка Шизоаналіз

2013

* * *

й досі не уявляю, як ми проходимо у смерть живцем... залишаючись в буденному житті, я маю готовий обряд своєї нації з впорядкованих уявлень. але коли я роблю поступальний рух за близькою людиною, яка відходить, опиняюсь в доволі дивному становищі непевних знань. ніби підглядач, що може лише внутрішнім зором прослідкувати за актором, котрий линяє за куліси. відразу втрачається магія сприйняття того світу, який він утворював на сцені. я знаю, що герой там за кулісами став іншим, ніби мертвим для сцени. завдяки своєму інтелекту, не задіяному в ілюзії дійства, я знаю, що там відбувається, ну, майже знаю... але що я насправді знаю?..
коли ми відходимо зі сцени життя, то залишаємо не лише виталище душі, але й ту оболонку в якій проживало тіло. протягом свого існування ми утворюємо навколо себе ще одне тіло з порядку речей і предметів, впорядкованих таким чином, що слугуючи захистом водночас вступають в контакт зі світом предметів. тож, виходячи з відомого вислову, глянувши на полиці особистої бібліотеки нового приятеля, ми вже знаємо напевно чи буде дружити наша бібліотека з цією.
але оболонка навколо тіла без людини вмирає найшвидше. навіть будучи життєдайними, ми часто відкликаємо свою душу, свою любов з життєвих потоків, які встигли наситити гарно впорядкованими речами, – і відразу все зупиняється, мертвіє, розсипається в прах. можливо, тут – спостерігаючи, думаючи над процесами завмирання, що відбуваються з нами, – нам пощастить дізнатися щось більше про смерть, поки ми ще живі…

все неповторне індивідуальне насправді недоступне для інших реальних об’єктів. оскільки конфігурація проявів індивідуального в реальності необмежена, реальність надає нам змогу бути у всіх можливих виявах. тому для співвідношень з іншими об’єктами реальності ми мусимо вибудовувати немовби двійника того об’єкта, якого хочемо включити в контекст наших стосунків. ми залишаємо його в реальності але у вигляді символа, оскільки символ має поверхневі точки дотику, такі собі універсальні стикувальні вузли, через які тільки й може виявлятися наша індивідуальність, що, в свою чергу, є видимою формою реальності – подивіться, як стрімко розростається і зростається світ, вибудуваний мисленими символами.

кажучи про ще глибше проникнення в реальність, ми все більше утворюємо більш універсальні, більш контактнопроможні символи, як, наприклад, відбулося з електронними грошима, кількома електронами кремнію, що стали символами паперових грошей, котрі колись стали символами реально рідкісних металів, що стали умовно зримою границею, якої ми потребували для усвідомлення обмежености наших реальних виявів, щойно ми усвідомимо, що з усіма нашими зусиллями примножити його (тобто розширити межі реальности поза її лексико-термінологічне значення) він завжди приноситиме нам відчуття недостатності. бо це відчуття породжене внутрішнім станом реальности, як спрага, що супроводжуватиме нас вічно, й хоч якими великими були б запаси світових вод, та періодично нам бракуватиме її катастрофічно.

цікаво, який символ блукає світом під моєю подобою, здається, щось на зразок недоторканого секонд-хенду, і чим більш на вигляд уживаний, тим незайманіший.
я інколи відчуваю себе вогнем, який спраглим можна пити, як воду.
але це тільки я – кілька електронів, символ від символа...

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика