Збірка Шизоаналіз

2013

* * *

одного разу, в Завіши Чорного, славетного лікаря епохи Відродження, надибав я цікавий рецепт. написаний він старочеською, густо пересипаною латиною, бо чехи перевидали його під кінець двадцятого століття факсиміле, тому переклад буде вимушено адаптований.
отже суть його така – коли чоловіка хвороба знемогла так, що він піднятися не може, лиш дрібна лихоманка б’є його тіло, часу не гайте: візьміть молодого цапа чорного, без єдиної світлої волосинки, і день не давайте йому ні їсти, ні пити, а на другий день дайте йому молочаю (euphorbia stepposa), годуйте так ще три дні без жодної краплі води, а вже коли заволає він своїм утробним голосом до сил небесних, потрібно напоїти його відваром трав злотоквітних. а сечею цілющою цапа цього поїти болящого дозами помірними, поки не видужає.

щось знаходить в нашому тілі якийсь невидимий простір і починає вибудовувати там свій (поза нашим розумінням) світ, який, очевидно, витісняє нас із життя. ми мобілізуємо на боротьбу всіх своїх союзників серед рослин і тварин, але що вони крім своїх плодів, рогів і копит можуть нам додати – хіба що, почавши нам назустріч, повернути хід подій у стосунки, де наслідки не вимагають пред’явлення причин, тобто в містику.
а містика це те місце, де ми можемо спілкуватися безпосередньо з хворобами, ігноруючи той народець (віруси чи бактерії, чи ще бог зна які абревіатурні створіння), який їх населяє. бо жодна з людських націй цю дрібноту не те, що любити, а й поважати не хоче. ми навіть їхні держави, тобто хвороби, називаємо ігноруючи титульне населення, тому що хвороба це більше наше надбання і конфлікт відбувається на нашій території.
провівши з цим цапом певний, сказати б, дивним чином логічний обряд перетворень, ми виставляємо проти хвороби препарат, утворений за допомогою логіки дива. а диво для хвороби повинне бути серйозним аргументом, бо лиш вона його ковтне, так відразу стає більш зговірливою, а то й зовсім щезає. і фармацевтам своїми пілюлями залишається годувати хіба що свою зарплату.

правда, другим кінцем нам хтось повертає цапа з пустелі, й уже очищений від скверни без всяких хвороб він веде нас до власного дивного дійства, яке починається за вивіскою «ОБРЯДОВІ ПОСЛУГИ»

стіна сонячного світла – чорне і біле

ви не ловили себе на думці, що слухаючи якісь щирі проникливі слова звернені до вас ви водночас бачите ці розмашисті жести, міміку ніби перед очима колаж зі знайомих акторів.
і чим більше вас наповнюють цими теплими рідними словами тим сильніш наростає відчуття, що вас обкрадають. наче близькі родичі, котрих ви зроду не бачили, в момент зустрічі приносять і втрату довгих років. це те, що віднайшовшись не перестає бути втратою
буває, люди здаються особливо красивими, коли вони спустошені – немає суєти, вивітрилася втома обов’язків, розсипалися вперті намагання, розклямчилися всі замки і десь завіялась сторожа. про таку тюрму хочеться співати.

який великий світ, яке безмежне світло пронизливе, і все це поміщається в тобі. а ти – ніби суще над світлом, а на долоні вічности твоєї пульсуюча блакитна кулька, цей зболілий шматочок твого серця. мимоволі хочеться прихистити його дашком долоні, але мука іде зсередини, тягають мурашки біль свій, ближче до неба підносять, – а воно то чорним береться, то ріже білим. й цієї борні нічим не збороти, нічим не здолати хоробу – то ніч, а то день – спробуй тут правду знайти...
але,
здається мені, все можна лікувати собою.
убити вічноживого

... потому что живу я на улице лєніна...

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20

Ваш відгук

поет Микола Біденко

офіційний сайт поета Миколи Біденка


Яндекс.Метрика